В 2004-м году были очень важны две составляющие: цели, ради которых оппозиция пыталась вернуть власть. Половина хотела вернуть себе бизнес, вернуть себе власть как бизнес. Был ещё один момент. Тогда, к сожалению, была и идеология ненависти. И вот то, что вы сейчас говорите: что «есть мы, есть они», – мне это очень напоминает 2004-й год. Может быть, с точки зрения революции это было правильно, но это, как мы убедились, не совсем было правильно с точки зрения последствий 2005-го, 2006-го, 2007-го. Расколото общество – не есть ничего хорошего в этом, да?

Питання номер один для опозиції – це введення системи особистого голосування народними депутатами України. Треба з цього розпочинати: щоб кожен депутат ніс персональну відповідальність за те, що він голосує, і він знав, що з нього спитають, тому що за нього голосували. У рамках парламенту ми вважаємо за необхідне розглянути питання про зміни до Конституції й відновити баланс влади в країні. У країні не може бути царя. Янукович став царем. Нам потрібен президент, нам потрібен уряд, нам потрібна Верховна Рада. Нам не потрібна монополія на країну.

Дуже важливо тоді згадати іншу таку, заїжджену, але справедливу, безумно красиву, правильну фразу Черчилля, що немає ніяких інших ворогів і друзів – є тільки вічні інтереси Англії. От дуже важливо, щоб в української влади, в української опозиції – взагалі в політиків – була така уява, що таке є ці інтереси України: національні, стратегічні. Щоб вони не змінювалися від точки сидіння твоєї.

Наша задача: объединённой с народом оппозиции – не просто найти в нашей истории успешные символы, а сделать так, чтоб они были для потомков. Те символы, которые мы сами создадим и которых не надо будет стыдиться.

...люди, которые провели налоговый «майдан», которые провели «автомайданы», которые ломали заборы под Верховной Радой, которых арестовывали и засаживали в тюрьмы, – что именно эти люди, которые уже показали своими действиями, придут в парламент и будут представлять там сегодня украинский народ.