Я думаю, що, власне, частина політиків вважає, що вибори мусять бути негайно, частина вважає, що вони взагалі ніколи не мусять бути... Тобто ті, хто при владі, – і це органічно – не хочуть ніяких виборів і ніколи. Ті, хто в опозиції, – вони, безумовно, прагнуть якнайшвидше поміняти формати. Це нормальне відношення політиків до процесу. Але, з іншого боку, потрібно все ж таки політикам частіше питати у народу про те, чи хочуть вони дострокових виборів чи ні. Якщо влада ставить певні експерименти над суспільством – наприклад, підвищила тарифи вдвічі-втричі, знизила реальний дохід людей, подивилася, що робити з пенсіями, а залишила все, як є... Потрібно просто подивитися. Якщо люди здатні ще плекати надію на цю владу і підтримувати цю владу, то вибори не потрібні. Якщо критична маса людей в суспільстві вважає, що владу потрібно терміново міняти, то потрібно її міняти. Політики мусять вчитися слухати людей.

Савік, я би просив, щоб ми все ж таки тут зрозуміли те, про що йде мова. Майже в кожній європейській країні... Я не пам’ятаю такого парламенту, який доживає свого терміну до кінця. Тобто це є звичайна практика. І звичайно, є природнім для політичної партії змагатися до влади... Не для самої цілі – влади як такої, – але це єдиний спосіб, яким можна якраз і реалізовувати свої програмні завдання, програмні цілі. Якщо ти в опозиції, то ти, звичайно, можеш тільки їх озвучувати. А організовувати їх можна тільки тоді, коли ти при владі. Це по-друге. По-третє, те, що ми бачимо на рівні якраз тої самої влади, – воно таки дійсно викликає значно більшу тривогу, ніж бажання – і я погоджуюся з тим, що говорив пан Анатолій, – бажання все ж таки знайти певну консолідацію. Президент України пробував цей крок зробити, коли були проведені два круглих столи, які завершилися підписанням Універсалу національної єдності. На жаль, не всі позиції цього документу на сьогоднішній день виконуються. Тому відповідь на пряме питання така: як представник опозиційної сили я вважаю, що ми повинні змагатися до того, щоби були проведені вибори. Якщо це є позачергові вибори, якщо на те є правові підстави, то, звичайно, треба до цього змагатися.

Савік, ви поставили таке політичне питання, що кожен політик буде по 15-20 хвилин відповідати. Тому я відповім дуже коротко. За негайні вибори. Так, негайні дострокові вибори.

Нам всім необхідно зрозуміти, що та хаотична і безсистемна конституційна реформа, яка введена в дію з першого січня 2006-го року сьогодні перманентно переходить в перетягування каната повноважень, що вже створює ознаки конституційної кризи. Влада не сконсолідована. А там, де немає балансу функцій відповідальності влади, ніколи не буде спроможності визначити стратегію розвитку держави – в першу чергу як правової демократичної – і вміти захищати національні інтереси. І це зараз головне. Те, що стосується газети «Комерсант», – я дозволю собі одну ремарку, щоб допомогти... Це абсолютно об’єктивна інформація. Неодноразово перед тим, як був підписаний закон «Про імперативний мандат», виступали посадові особи з Секретаріату президента, які очолюють юридичні управління, які чітко формулювали, що по конкретним статтям цей закон протирічить Конституції України. В першу чергу тим, що закон не повинен мати зворотної сили. Президент – він гарант Конституції. А такі системо-утворюючі закони, які формують конституційний лад, як закон «Про Кабінет Міністрів», закон «Про імперативний мандат» не можуть бути предметом торгівлі. Бо це система влади, це вміння держави формувати ефективну владу, яка консолідує суспільство і захищає національні інтереси. Ось у чому проблема. Тому я підтримую, що цей закон необхідно розглянути в Конституційному суді як такий, який протирічить Конституції України. Дякую.

Якраз це є одна з позицій, проти якої я виступав. І я вважаю, що в наступних угодах ця позиція не має бути присутня. Тому що я вважаю, що якщо сьогодні не зупинити війну владців за владу, якщо не вгамувати апетитів тих, хто розпалює цю війну, то будуть не тільки парламентські дострокові вибори, а будуть і президентські дострокові вибори. Хтось від цього вгамує свої амбіції – можливо, навіть отримає владу, – хтось пояснить без пояснень, чому він зійшов з політичної арени як такий, що не зміг нічого змінити, але від цього програє демократія, програє Україна. Вона загальмує свій демократичний розвиток. І тому я за альтернативу. Я за порозуміння як пріоритетну альтернативу. Я думаю, що розпуск можливий, але це тоді, коли ми нездатні порозумітися. Тому найперше треба шукати порозуміння. І найперше серед тих, хто Конституцією наділений владою, бо вони відповідальні за Україну. Хто з них буде мати більше чи менше влади – це мені не важливо. Я готовий проміняти їх посади на спокій і на достаток українців, а не угамування комусь свого, значить, апетиту до владного крісла.